Приємної прогулянки, Шановні гості!!!






ШАНОВНІ КОЛЕГИ!
Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» запрошує до участі в роботі ІХ Качанівських читань, в рамках яких 10 жовтня 2024 року відбудеться наукова конференція «Садиба: генезис в часі і просторі», присвячена 145-річчю від дня народження Олени Харитоненко (1879-1948), останньої господині качанівської дворянської садиби (1914-1918) та 210-й річниці від дня народження Т.Г.Шевченка. Тематичні напрямки читань:
1.Історія садибних гнізд та їх власників
2.Актуальні проблеми збереження та реставрації історико-культурної спадщини
3.Музеєфікація садиб
4.Історіографічні дослідження та джерелознавча база садибознавства
5.Мистецтво в садибі, садиба в мистецтві
6.Архітектура і садово-паркове будівництво – складові садибного простору
7.Регіональні особливості господарської моделі садиби
8.Садиба з радянського часу і до наших днів
9.Садиба в туристичному аспекті
Заявки подавати до 01 вересня 2024 р. на електронні
адреси: 010382ts@gmail.com; kachanіvka.nikz@gmail.com








Музейна експозиція у Качанівському палаці в "Кімнаті-ліхтарик", яка в 50-х роках ХІХ ст. використовувалась як "чайна" нещодавно набула ще більш яскравого забарвлення.
ЇЇ було доповнено витонченим посудом, подарованим заповіднику громадянкою Канади українського походження Оленою Берикул-Криворучко.
Цікаві експонати відтворюють гостинну атмосферу, яка побутувала в садибі в ХІХ та на початку ХХ ст. і яку відтворив Олексій Волосков на картині "За чайним столом".












"ПРО ЩО МОВЧИТЬ ДУБ ГОГОЛЯ"
«Він усюди зоставався українцем по духу,
виніс із собою з сім’ї українські чесні ідеали,
а з пам′яті про старовину -  порив до великого…»
(М. Драгоманов)
У Качанівському парку, неподалік урочища "Вовкотеча" росте старий, велетенських розмірів столітній дуб, який і досі називають "дубом Гоголя". Колись на ньому була табличка з написом: "Місце усамітнення М. В. Гоголя". Перебування письменника в Качанівці засвідчує його автограф у знаменитому альбомі Тарновських "Качанівка", який датується 1835 роком.
Микола Гоголь був однокашником Василя Тарновського. І хоча доля розвела "одноборщиків", як називав товаришів по гімназії Гоголь, протягом життя вони не тільки листувалися, а й неодноразово зустрічалися.
У своєму листі до Максимовича Микола Васильович характеризував Тарновського: "...Що ж до його рис характеру і душі, то це така людина, на яку завжди можна покластися. Він добрий і свіжий почуттями, як дитина, злегка мрійливий і завжди самовідданий. Він думає лише про ту користь, яку можна дати слухачам і по-дитячому відданий цій думці, аж до того, що зовсім не піклується про себе - винагороджують його чи ні. Для нього нема ні чинів, ні підвищення, ані честолюбства. Коли б навіть він не мав тих чеснот, що має, то й тоді я радив би взяти його за один лиш характер".
Про щирість стосунків між однокашниками свідчить і невимушений тон листа до Василя, де він цікавиться його особистим життям: "А что,как твоя женитьба? А я собираюсь крестить маленького крикуна-козленка, которий имеет от тебя быть. Пожалуйста, уведоми меня, когда будут крестины". На жаль, кумівство не відбулось.
Качанівську садибу Гоголь відвідував двічі: 1835 та 1848 роках. Тут він вперше читав "Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем" та "Тараса Бульбу".
Про що мріяв Гоголь біля дуба, який, за даними екстрасенсів, росте на межі між темною і світлою енергетичними зонами, які виношував думки? Гоголь мав не тільки письменницький дар, а й провидця і відчував, що станеться у ХХІ столітті: "Росія - це різка, якою батько карає своїх дітей, щоб потім її зламати". Гоголь порівнював Росію з птицею-трійкою. А сьогодні вона в такому розгоні, що невідомо чим це закінчиться для всього світу...
Олена Трохименко, організатор екскурсій НІКЗ "Качанівка"





Сьогодні виповнюється 186 років відтоді, коли народився Василь Тарновський-молодший (1838-1899) – активний громадський діяч, колекціонер української старовини, фундатор Чернігівського музею українських старожитностей (нині Чернігівського обласного історичного музею імені В.В.Тарновського). Згадаємо сьогодні Василя Тарновського (молодшого) і як щедрого мецената, благодійника, який усе життя присвятив цій шляхетній справі, пожертвувавши заради неї майже всіма родинними статками.
        Це була людина видатна і авторитетна, складна і часто суперечлива, але завжди самобутня і яскрава. Василь Васильович відзначався однією надзвичайно цінною рисою – це був творець, людина, яка упродовж усього свого життя «стяжала» духовні і матеріальні цінності. Важко переоцінити його внесок в українську культуру. Брав активну участь у фінансуванні журналу «Київська старовина», його коштом проводились перші археологічні експедиції, фінансував видання творів Дмитра Яворницького, зібрав безцінну колекцію мистецької спадщини Тараса Шеаченка, виділяв кошти на утримання могили Кобзаря, був автором  барельєфа письменника; зробив внески на спорудження пам’ятників І. Котляревського в Полтаві, Б. Хмельницького в Києві.







  Черговий мистецький дарунок отримав Національний історико-культурний заповідник "Качанівка" від небайдужих меценатів на відзначення 210-ї річниці від дня народження Кобзаря. Це копія «Автопортрету» 1861 р. пензля Тараса Шевченка. Окрема подяка членкині спілки художників України Ірині Годуновій, яка на високому професійному рівні виконала дану роботу. Автопортрет є авторською копією, що експонувався на виставці в Академії мистецтв 1860 р. Датується на підставі спогадів В. М. Лазаревського: «… январь и февраль [1861] просидел он почти безвыходно в комнате, изредка только посещая коротких знакомых. В это время он продолжал заниматься гравированием, писал копию со своего портрета, бывшего на выставке». Загалом ця робота закарбувала для нащадків образ Кобзаря в останні моменти його життя, що робить його особливо цінним.



Сьогодні Національний історико-культурний заповідник "Качанівка" отримав подяку від військових за необхідну і активну участь у наданні допомоги маскувальними сітками. Подяку заповіднику передала селищний голова Парафіївської об'єднаної громади Галина Петруша.
Подяка від військових - це почесна нагорода для колективу заповідника. Це визнання важливості тієї безкорисливої роботи,  яку виконують співробітники на підтримку наших захисників.
Щиро дякуємо бійцям військової частини за їхню стійкість і щоденну героїчну працю!


Назад 1 2 3 Далі

Авторизація



У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі